Батьки – Людвік Нойдінґ і Гелена Нісенсон – розлучились невдовзі після народження доньки. Мати виховувала її сама. Зофія розпочала навчання у варшавському пансіоні Яніни Попєловської та Яніни Здзєніцької.
Після смерті матері у грудні 1921 року і нетривалого побуту у дядьковій родині, її домом стали кімнати на винайм. З 1922 року вона продовжувала навчання у Жіночій гімназії Роми Конопчинської-Соболевської. Перед самим випуском, 5 травня 1928 року, у Костелі св. Йосипа отець Станіслав Вільк охрестив Зофію. Її хрещеними батьками стали Марія Лазінська та Мірон Левандовський.
Склавши іспит на атестат зрілості Зофія вступила на юридичний факультет Варшавського університету.
Жила у тіток по матері. З фінансових причин була змушена перервати навчання і повернутись до Лодзі. Почала працювати в нотаріальній конторі Аполінарія Карнавальського при Окружному Суді в Лодзі. Завдяки своїй працьовитості й завершенню відповідного курсу навчання, Зофія була допущена до нотаріального кваліфікаційного іспиту, котрий склала 13 червня 1933 року і стала першою жінкою-кандидатом на посаду нотаріуса у Польщі. Про це писали місцеві газети, зокрема „Kurier Łódzki” (Лодзький кур'єр) і „Głos Poranny” (Ранковий голос). Однак запровадження нових норм у зв’язку із змінами у законодавстві перекреслило шанс Зофії одержати звання нотаріуса. Незважаючи на це, вона продовжувала працювати в нотаріальній конторі.
На початку 1938 року Зофія познайомилась з Зиґмунтом Герцом. Вони взяли шлюб 11 лютого наступного року, в Костелі Воздвиження Чесного Хреста у Лодзі. Останню відпустку перед початком Другої світової війни молоде подружжя провело на Гельському півострові – в Юраті й Ястарні. Через оголошення загальної мобілізації й повістку до війська, яку одержав Зиґмунт, молодята 24 серпня повернулись до Лодзі.
Війна, заслання, армія
Перші місяці війни Зофія провела в Лодзі у свого тестя, якого незабаром заарештувало ґестапо. Після його звільнення Зофія переїхала у Варшаву. На початку 1940 року одержавши звістку від чоловіка, Зофія вирушила через Львів до Станіславова, де вони і зустрілись. На зворотному шляху до Варшави, у Львові вони були заарештовані НКВД і заслані у Марійську Автономну Республіку. Там у таборі, розташованому у селищі Цинглок, вони протягом 14 місяців працювали на вирубці лісу. Після підписання 30 липня 1941 року договору Сікорського-Майського, їх було звільнено. У вересні 1941 року подружжя Герців дістались до місця дислокації новоствореної Польської Армії в СССР.
Зофію Герц призначили на посаду машиністки у Відділ інформації та освіти Війська Польського на Сході. Вона працювала у редакції часопису „Orzeł Biały” (Білий Орел) у Бузулуці.
Улітку 1942 року почала працювати разом з Юзефом Чапським, що був керівником відділу в Янгіюлі. У середині серпня Зофія разом із армією евакуйована на Близький Схід. З початку 1943 року працює в Каїрі, у редакції ілюстрованого тижневика „Parada” (Парад). Після повернення до військової частини навесні 1943 року – під час перебування у пустелі Кизил Рібат в Іраку, вона познайомилась з Єжи Ґедройцем. Він був тоді керівником Секції часописів і військових видань. Від тоді почалося їхня тісна співпраця. У грудні того ж року Зофію призначили офіцером зі зв'язків із громадськістю (PRO – Public Relations Officer).
У березні 1942 року, після виокремлення 2-го Польського корпусу зі складу Війська Польського на Сході, Зофія Герц через Єгипет прибула до Італії. Після демобілізації Юзефа Чапського та Єжи Ґедройця, улітку 1944 року, Зофію Герц перевели в Анкону, де вона два місяці працювала в Ощадному Військовому Бюро Середземноморського Басейну. Потім повернулась до Риму, у Відділ культури і преси 2-го Польського корпусу. Згодом Зофію перевели до Флоренції, а через деякий час – до Болоньї, де вона працювала машиністкою у редакції газети „Dziennik Żołnierza APW” (Щоденна газета воїна Війська Польського на Сході).
У Літературному Інституті
Зофія Герц належала до грона співзасновників Літературного Інституту, який було створено в лютому 1946 року у Римі. Вже у березні вона взяла на себе роботу секретаріату. Після перенесення видавництва до Франції у жовтні 1947 року вона разом з чоловіком Зиґмунтом, а також Єжи Ґедройцем, Юзефом Чапським і його сестрою Марією поселилась на авеню де Корней, а згодом – на авеню де Пуасі у Мезон-Ляфіті. Відтоді їй додалась ще одна роль – бути господинею дому. Попри адміністративно-бухгалтерські та редакторсько-коректорські обов'язки Зофії вдавалось знаходити час на переклади текстів і книжок, а також ведення в „Культурі” рубрики „Вітчизняний гумор” (у 1962–1990 роках).
Після смерті Єжи Ґедройця, Зофія Герц взяла на себе відповідальність за Літературний Інститут. У жовтні 2000 року вона видала останнє число „Культури”, а також продовжувала видавати „Історичні зошити”. Зофію Герц нагороджено Командорським Хрестом Ордену Відродження Польщі. У 2000 році вона стала лауреатом редакторської премії польського ПЕН-клубу. Наступного року мер Мезон-Ляфіту особисто вручив їй Золоту Медаль Міста (Medaille d’Or de la Ville).
Ще у 1948 році Зофія Герц одержала статус політичного біженця, але вона ніколи не домагалася одержання французького громадянства. Померла 20 червня 2003 року в Мезон-Ляфіті. Її поховали поруч з могилами чоловіка й інших творців „Культури” на цвинтарі в Ле-Меніль-ле-Руа.
