27 липня 1906 року у Мінську народився Єжи Ґедройць, перший із трьох синів Іґнація Ґедройця і Францішки уродженої Стажицької.
1909 Народився брат Єжи Ґедройця – Зиґмунт.
1916 Батьки посилають Єжи на навчання до Москви у гімназію Польського Комітету.
1917 Після Лютневої революції й закінчення шкільного року Єжи повертається до Мінська, де продовжує навчання у гімназії Польської Шкільної Матиці (Польського Освітнього Товариства).
1918 Правдоподібно влітку переїздить до Варшави. Вступає до гімназії Товариства ім. Яна Замойського.
1920 Чотирнадцятирічним зголошується добровольцем до війська і стає телеграфістом у Командуванні Генерального Округу І у Варшаві.
1922 Народився Генрик – наймолодший брат Єжи.
1924 Розпочинає навчання на юридичному факультеті Варшавського університету (яке завершує у жовтні 1929 р.). Стає членом студентської корпорації Патрія і бере участь у студентському русі.
1926 Як член Патрії, під час Травневого перевороту спершу стає на підтримку уряду. Вийшов з Патрії у 1929/30 навчальному році.
1928 Вступає до організації „Myśl Mocarstwowa” („Державницька Думка”), стає редактором видання „Dzień Akademicki” („Студентський День”) – тижневого додатку до газети „Dzień Polski” („Польський День”), який згодом перетворив на самостійний часопис „Bunt Młodych” („Бунт Молодих”). Працює у прес-центрі Ради Міністрів.
1929 Записується на гуманітарний факультет Варшавського університету.
1930 Стає секретарем міністра сільського господарства і рільничих реформ Леона Янти-Полчинського. Редагує перше число часопису „Wschód” („Схід”).
1931 Одружується з Татьяною Швецовою і переїздить у помешкання на вул. Бжозова. Редагований Ґедройцем додаток до газети „Польський День” змінює назву на „Бунт Молодих”.
1932 Восени розпочинає унезалежнення „Бунту Молодих” від організації „Державницька Думка”.
1933 Входить до складу Головної Ради Об’єднання Консервативних Політичних Організацій як представник Партії Національної Правиці Януша Радзивілла. „Бунт Молодих” стає окремим двотижневим часописом.
1934 Новим керівником Ґедройця в Міністерстві сільського господарства стає віце-міністр Роджер Рачинський.
1935 У кінці року Ґедройць звільняється з Міністерства сільського господарства.
1936 Починає роботу в Міністерстві промисловості й торгівлі.
1937 „Бунт Молодих” змінює назву на „Polityka”(„Політика”). Розрив з дружиною.
1938 „Політика” публікує програмну статтю „Польська імперська ідея”.
1939 Ґедройць стає начальником секретаріату Міністерства промисловості й торгівлі. „Політика” починає виходити як тижневик. Візит на Всесвітню виставку у Нью-Йорку.
5 вересня Ґедройця евакуювали з Варшави, дорогою до румунського кордону він редагує бюлетень „Ostatnie Telegramy” („Останні Телеграми”).
18 вересня Єжи разом братом Генриком і дружиною Татьяною перетинають румунський кордон.
24 вересня Ґедройць прибуває до Бухареста і стає секретарем амбасадора Роджера Рачинського.
1940 Провокація, звинувачення та виправдання у рамках так званої „кримінальної справи Єжи Ґедройця та інших”.
4 листопада – евакуація польського посольства. Ґедройць залишається в Бухаресті керувати Польським Бюро у представництві Чилі.
1941 Британці допомагають Ґедройцеві евакуюватись у Стамбул.
12 квітня Єжи Ґедройць прибуває до Гайфи. Разом з братом Генриком вступає до Окремої бригади карпатських стрільців, їх направляють на службу в транспортну роту.
26 серпня Ґедройць потрапляє до обложеного Тобрука. Там він завідує військовим пунктом забезпечення NAAFI, а також допомагає видавати часопис „Przy kierownicy w Tobruku” („За кермом у Тобруку”).
1942 Ґедройць служить у Ґазалі, Киренаїці, Александрії, врешті його відкомандировують до Мосулу в Іраку.
1943 Після зустрічі з Юзефом Чапським Єжи Ґедройць входить до оточення генерала Андерса і розпочинає роботу у Відділі інформації та освіти Війська Польського на Сході. Керує Секцією часописів і військових видань, реформує часопис „Orzeł Biały” („Білий Орел”), а також видає щоденну газету Війська Польського на Сході „Dziennik Żołnierza APW”. Єжи знайомиться з Зофією Герц і Юліушем Мєрошевським, його призначають офіцером пропаганди (PRO).
1944 Ґедройць припливає до Таранто в Італії. 2-ий Польський корпус з грудня 1942 року воює в Італії. За публікацію суперечливої статті „Лівія і Кассіно” у часописі „Білий орел” Ґедройця покарано двотижневим арештом і звільнено з посади керівника Секції часописів.
1945 Стає офіцером з освітніх питань у Центрі бронетанкового вишколу в Ґалліполі. За наказом ген. Андерса прибуває в Лондон.
1946 Начальник штабу 2-го Польського корпусу „за домовленостю з урядом РП у Лондоні” засновує в Римі Літературний Інститут. Ген. Андерс призначає Єжи Ґедройця керівником Літературного Інституту.
1947 Виходить перше число „Культури”, редактори – Єжи Ґедройць і Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський. Літературний Інститут переносять до Франції.
1948 Демобілізація працівників Літературного Інституту.
1950 Заборона розповсюдження
„Культури” у Польщі.
1951 Чеслав Мілош просить політичного притулку у Франції. Більше року він живе у Домі „Культури”.
1952 Генрик Ґедройць приєднується до команди Інституту.
1954 Звернення до читачів з проханням допомогти в купівлі нового приміщення для Літературного Інституту; переїзд до будинку на авеню де Пуасі, 91, на межі між Мезон-Ляфітом і Ле-Меніль-ле-Руа.
1961 Поїздка Ґедройця до США.
1962 Виходить перший номер „Історичних зошитів”. До 2000 року Єжи Ґедройць видасть їх 133.
1966 Генрик Ґедройць одружується з Ледою Паскуалі.
1969 У Вансі помирає Вітольд Ґомбрович, а через два місяці у Берні – Єжи Стемповський.
1973 У Польщі помирає Зигмунт Ґедройць, брат Єжи й Генрика.
1974 Єжи Ґедройць зустрічається у Цюриху з Олександром Солженіциним і одержує його згоду на видання Архіпелагу ҐУЛАҐ. Єжи Ґедройць, Юзеф Чапський і Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський входять до складу редакційного комітету російського журналу „Континент”, заснованого Володимиром Максимовим.
1975 Єжи Ґедройць дає інтерв'ю журналу польської еміграції “Aneks”, яке було опубліковане, згідно з його волею, лише у 1986 році.
1976 У Лондоні помирає Юліуш Мєрошевський, найближчий співробітник Редактора.
1977 Ґедройць публікує „Декларацію в українській справі”, підписану за його ініціативою польськими, чеськими, російськими й угорськими еміграційними діячами.
1979 Помирає Зиґмунт Герц.
1980 Інтерв'ю Ґедройця тижневику “Ле Пуен” про робітничі страйки у серпні 1980 року і виникнення „Солідарності”.
1985 У 459-му числі „Культури” Ґедройць зізнається: “ … Я не шукав і не шукаю наступника та заступника (…). Попри безсумнівно серйозний вік, не збираюся помирати, бо вірю, що маю ще багато чого зробити”.
1986 8 жовтня в польському підпільному тижневику “Tygodnik Mazowsze” з нагоди 40-річчя Літературного Інституту виходить інтерв'ю з Єжи Ґедройцем.
1988 Лех Валенса зустрічається з Єжи Ґедройцем у паризькому Центрі Діалогу (Centre du Dialogue).
1989 Ґедройць одержує нагороду Польського ПЕН-клубу „за визначні заслуги для польського письменства”.
1990 Ґедройць відмовляється прийняти диплом за заслуги у промоції польської культури за кордоном.
1991 У Польській бібліотеці в Парижі Єжи Ґедройць одержує своє перше звання Почесного доктора від Ягеллонського університету.
1994 Ґедройць відмовляється прийняти Орден Білого Орла –найвищу нагороду Польщі.
1995 Виходить Ґедройців життєпис Автобіографія у чотири руки, а у серії „Архів Культури” друкують його листування з Константином А. Єленськиим.
1996 Президент РП Алєксандр Кваснєвський відвідує Редактора в резиденції Літературного Інституту.
Ґедройця нагороджують Орденом Почесного легіону.
1997 Литовський президент Альгірдас Бразаускас надає Ґедройцю почесне громадянство Литви.
Виходить друком листування Є. Ґедройця з А. Бобковським.
1998 Президент України Леонід Кучма нагороджує Єжи Ґедройця орденом «За заслуги» III ступеня. Редактор також одержує литовський Орден Великого князя Ґедимінаса І ступеня.
Виходить друком листування Є. Ґедройця з Є. Стемповським.
1999 Виходить друком листування Є. Ґедройця з Ю. Мєрошевським 1949–1956 років.
2000 Ґедройць відповідає на питання інтернет-користувачів під час чату на порталі Onet.pl.
14 вересня Єжи Ґедройць помер в Мезон-Ляфіті у віці 94 років. Похований на цвинтарі в Ле-Меніль-ле-Руа.
У вересні виходить останнє число „Культури” (№ 10/637).
Бібліографія:
Mariusz Kubik, „Jerzy Giedroyc – postać i dzieło. Kalendarium” – „Jerzy Giedroyc 1906–2000”, упор. Jacek Krawczyk [у:] „Jerzy Giedroyc. Redaktor. Polityk. Człowiek”, pod red. K. Pomiana, Towarzystwo Opieki nad Archiwum Instytutu Literackiego w Paryżu, UMCS, Lublin 2001. – Marek Żebrowski, „Jerzy Giedroyć. Życie przed «Kulturą»”, Wydawnictwo Literackie, Kraków 2012.
